Архів позначки: память

Простите нас!

Гапоненко
Верхній ряд: Володимир Сотніков, Василь Пірятінський, Андрій Гапоненко, Сергій Доценко, Олександр Мартиненко, Юрій Безуський. Нижній ряд: Анатолій Глущенко, Сергій Манойленко.

Посидеть бы, выпить да вспомнить,
Как когда-то жилось-гулялось…
Сколько было ночей бессонных,
Посчитать: сколько нас осталось…

Были мы — пацаны-хулиганы,
А теперь — кто дед, кто прадед…
Были — “телки”, а стали — мамы,
Ну, а скольких нет с нами рядом?!

Нет, не будем считать — помянем!
Вспомним каждого, вспомним каждую,

Нет, не будем сидеть — встанем,
Выпьем за друзей, с жаждою…

Вспоминать нам ушедших — горько!
Не сухи глаза — слезы катятся…
Им бы жить и жить, только
Кто-то в жизни их внес сумятицу…

Не заметили мы — упустили,
Нет бы их стать опорою!
Ну, а мы — друзья(?!) только и смогли
С опозданием вызвать скорую…

Простите нас!
Андрей ГАПОНЕНКО.

20 лютого — День Героїв Небесної Сотні

Дякуємо вам, Герої України!

Цей день став для нас назавжди пам’ятним — Днем Героїв Небесної Сотні. Однак варто згадати про всіх, хто віддав своє життя впродовж останніх років. І згадувати надалі, завжди, хоча б для того, аби не допустити чогось подібного в майбутньому. Адже ці події багато що прояснили, відкрили багатьом очі, розставили все по своїх місцях. І якщо правильно скористатися цим досвідом, ми справді можемо побудувати незалежну державу що процвітає.

Дякуємо вам, Герої України! Ви назавжди залишитесь у наших серцях…

До Дня виводу радянських військ із Афганістану

15 лютого — День ушанування учасників бойових дій на території інших держав і 29-а річниця виведення радянських військ із Афганістану

Із кожним роком на заходах, приурочених Дню виводу радянських військ із Афганістану та Дню воїнів-інтернаціоналістів, у Великій Писарівці збирається все більше небайдужих людей. Можливо, і події на Сході країни спонукають цінити подвиг воїнів. На жаль, самих воїнів-інтернаціоналістів цього разу було зовсім мало: хтось знаходиться на лікуванні, комусь нездужається, а декому просто важко знову поринати у спогади, які викликає цей день. 15 лютого у Великій Писарівці на урочистості завітало ледь із півтора десятка воїнів-героїв.

Працівники районного Будинку культури підготували до урочистостей особливу програму, яка розчулила не лише зболілі серця «афганців», а й усіх присутніх на святі. До ветеранів афганської війни звернулися цього дня з вітальним словом голова райради Дмитро Сипко, заступник голови районної державної адміністрації Микола Петренко, керівник районної організації воїнів-афганців Анатолій Зражевський та інші. Отець Петро прочитав молитву, а вихованці Будинку дитячої та юнацької творчості присвятили вірші колишнім воїнам.

На завершення заходу пролунав постріл із козацької гармати, про що подбали представник козацтва Василь Статівка та воїн-інтернаціоналіст Анатолій Чанцев.

У Кириківській громаді вшанували пам’ять жертв Голодоморів

У Кириківці відбувся День скорботи, присвячений 85-й річниці голодомору в Україні.
Учасники заходу хвилиною мовчання та покладанням корзини квітів до пам’ятного знака Голодомору вшанували світлу пам’ять померлих – повідомляє Тамара МУЛЯВКА, завідуюча Кириківською бібліотекою-філією.

25 листопада — День пам’яті жертв голодоморів

Учора жителі райцентру зібралися на кладовищі, біля пам’ятного Хреста жертвам голодоморів, ушанувати пам’ять заморених голодом земляків.
Перед представниками громадськості Великої Писарівки виступив селищний голова Леонід Клизуб. Він закликав ушанувати пам’ять українців, які померли через штучно створений голод. Пам’ять замордованих голодом земляків присутні на зібранні вшанували хвилиною мовчання, була запалена лампадка пам’яті, до Хреста жертвам голодоморів були покладені квіти.
Проводила захід Світлана Курило.

 

У номері від 1 листопада 2017 року

Продовжується осінній призов на строкову військову службу. Минулого понеділка з нашого району пішли служити Україні двоє призовників — це Петро Хоруженко (1997 р. н.) з Розсошів і Олександр Павленко (1996 р. н.) з Великої Писарівки.

Ми пам’ятаємо, шануємо, славимо!

До Дня визволення України від німецько-фашистських загарбників у районній бібліотеці відбулася година історичної пам’яті «Жовтень 1943: над пам’яттю роки не владні» для учнів філії державного навчального закладу Охтирського центру профтехосвіти, які є постійними відвідувачами масових заходів бібліотеки.

Напередодні річниці визволення України у Будинку дитячої та юнацької творчості відбулися заходи «Ви знаєте, а нас могло б й не бути…» для вихованців молодшого та середнього шкільного  віку.

На змаганнях
із легкоатлетичного кросу

 
Другий вид програми XXVI районних спортивних ігор школярів — першість Великописарівського району з легкоатлетичного кросу серед ЗОШ — відбувся у Великій Писарівці.
У змаганнях взяли участь десять команд ЗОШ І — ІІІ ступенів та три команди ЗОШ І — ІІ ступенів.

До Дня народження Володимира Затуливітра

Вже не вберуся я в такі барвінки, 
а в чорнобривці – й мріяти дарма. 
Останні, мабуть, чорно-білі знімки 
Витискує мені з очей зима. 

Видушує останні краплі срібла, 
що фотоплівку сріблить – не вмира. 
Давним-давно нікому не потрібний, 
а ступиш в кадр – триває мить, трива!

… 28 лютого… На календарі ще зима, а вже п’янко пахне провесінь. Саме в цей день уже котрий рік поспіль в Яблучненській ЗОШ І — ІІІ ступенів символічно лунає набат «чаші жертовної», присвячений вшануванню пам’яті Поета з великої літери, непересічної, неординарної особистості — Володимира Затуливітра. Він — один із найвидатніших людей серед інтелектуальної еліти. Таких постатей в історії кожного народу не так і багато хоча б тому, що природа народжує геніїв дуже рідко.

Цього дня у Яблучному де 29 лютого 1944 року народився Володимир Затуливітер зібралися вшанувати пам’ять талановитого земляка шанувальники його творчого слова. Про це читайте в свіжому номері.

Людської пам’яті негаснучий вогонь

Олександр Завалій своїм чарівним голосом у супроводі бандури провів глядачів у далеку сиву давнину

Автобус, проїжджаючи села, прямував до Яблучного, де знаходиться літературний музей Володимира Затуливітра. Ми, учасники поетичного об’єднання ім. Володимира Затуливітра «Джерело натхнення» поспішали на зустріч із односельцями великого поета, щоб укотре  вшанувати пам’ять нашого земляка. Читати далі Людської пам’яті негаснучий вогонь

Помянем заживо убиенных

По центру улицы им. Митрофанова, что в Пожне, на кладбище, у самой кромки дороги, стоит большой крест — символ скорби и памяти событий 1932 — 1933 гг . 25 ноября сюда с чувством долга, светлой памяти, свечами, цветами пришли жители села.

Слово — председателю сельского совета Валентине Масалитиной: «Сегодня мы чтим память о заживо убиенных, склоняем головы в общенациональной минуте молчания, в скорби за миллионами людей, жизнь которых в мирное время оборвала голодная смерть…».

К этим словам присоединилась директор Дома культуры Галина Сторожева: «Сегодня мы с украинцами всего мира оплакиваем усопших, все пострадали, потеряв частицу своих корней…». Пронизывает тело и душу молитва «Вечная память, вечная память! Со святыми в упокой». Отец Анатолий и певчие подарили всем присутствующим чувственную панихиду.

А вот — воспоминания живых свидетелей о реальных событиях села Пожни. Одна из них — Татьяна Андреевна Воробьева. Родилась на улице Заречной. В ее семье было 12 детей — и все девочки. Отец горевал, потому как на девочек земельные наделы не выделялись. В их хозяйстве была лошадь, хозяин ездил в Кириковку, где мог купить немного хлеба и хамсы. Если возвращался ночью, мать будила всех детей и кормила их. Помнит, как соседи Зуевы, когда уже ничего съедобного не было, зарезали коня и принесли им свежину. До сих пор помнит запах той еды. Свирепствовал тиф. Отец, мама и дети болели. Лечились водой, стоя по шею в кадушке. От голода и болезней умерло 6 детей. Сегодня Татьяне Андреевне 88-й год. Она осталась одна их шести выживших сестер, к тому же успела похоронить своих троих детей. Живет она, как Бог пошлет…

Невольно вспоминается из рассказов очевидцев жуткие реальные события, которые пронизывают мозг и сердце. Когда было очень много умерших от голода, была задействована телега, на которой отвозили на кладбище мертвецов. Однажды некий Рагулин, проезжая, услышал голос бегущей женщины: «Подождите, заберите сестру». Подошли — она еще дышала. «Пожалуйста, заберите, она все равно умрет». Проходить по улицам было страшно, когда умирающие, особенно дети, просили кусочек хлеба.

Так было, а сегодня так хочется, чтобы такое не повторилось никогда! Так надобно жить не как хищные рыбы, поедая друг друга, а почеловечески, как люди.

На улице была хорошая погода. Собравшиеся не торопились домой. Они общались, вспоминая услышанное.

Ольга КОПЕЙКА,
с. Пожня.