Посиденьки з «Ворсклою»

  • Про економічний базис
  • Ревнощі без приводу
  • Про аферистів
  • Архів районки з 1955 року

– Ось послухай, бабо, що пишуть у «Ворсклі»: «Саудівські принци і мільярдери, яких звинуватили в корупції, погодилися передати 100 мільярдів доларів в обмін на свободу». 100 мільярдів! Уявляєш? А ми тут нещасні два чи три мільярди не можемо у МВФ у борг взяти. Ось на чому повинна економіка країни базуватися. У нас що, корупціонери закінчилися? Та їх вирощувати потрібно, леліяти, а потім, коли «дозріє» – до буцегарні його волоцюгу – нехай викуп платить!

– Та й то так. – Погодилася баба Миля. – Наші вже давно спілі-спілісінькі. Он на кого не глянь у телевізорі – морда така вже, що от-от репне.

– А ось іще пишуть, що Святослав Вакарчук міг би у нас на виборах з успіхом позмагатися за президентське крісло.

– Це отой, що завжди небритий такий? Ну той, що в «Океані Ельзи» співає? Так він же в Америку ще на початку осені подався.

У діда аж окуляри на лоба полізли від несподіваної обізнаності баби – він сам вперше звернув увагу на це ім’я, хоча пісню «Ще мить» чув і не один раз.

Помітивши подив чоловіка, баба Миля відразу пішла в атаку.

– А сам як задивлявся колись на Жанну Агузарову! – Забув уже?

Дід Онуфрій зітхнув і продовжив мовчки читати газету і через деякий час щоб залагодити ситуацію запитав:

– Бабо, коли рентабельність падає то це добре чи погано?

– А що таке рентабельність?

– Не знаю. Але оскільки про це пише «Ворскла», то це добре. Ось написано, що і на пшеницю, і на гречку і на соняшник знизили рентабельність майже вдвічі. Нарешті подешевшають продукти харчування. От бачиш – не все так і погано у нашому житті.

Загавкав у дворі Рябко, а в сінях затупало – то прийшли на посиденьки баба Ганна та баба Уляна. Пройшли чемно привітавшись, посідали на запропоновані стільчики. Дід Онуфрій уже з нетерпінням чекав на гостей. Йому вкрай не терпілося  розповісти кілька історій з газети про телефонних аферистів. Дід умів переповідати. І робив це він навіть краще, ніж написано в газеті, адже друковане видання не може дозволити собі таких слів, якими так добре пересипав свою розповідь дід. А історії дійсно цікаві, особливо стареньких порадувала остання – оптимістична.

А коли читали вголос статтю Віктора Черкашина із Катанського «Любовь с горьким прикусом слез», то жіночки дружно зашморгали носами. Старечі очі стали скупими на сльози, отож і виходить носом уся сентиментальність душі.

– От навіщо мені передплачувати «Ворсклу», коли у нас є такий гарний сусід? – нарешті вимовила баба Уляна.

– Нажаль таких дідів мало. – то баба Миля пригорнулась до діда, як колись бувало у молодості.

А дід ніяковіючи звільнився від жінки і доречно переповів газетну розповідь Ольги Копєйки з Пожні, яка у традиційно вишуканій манері розповіла про жінку, що зберігає всі екземпляри районної газети ще з 1955 року.

Звичайно ж не «Ворсклою» єдиною, як то кажуть, заповнені вечори старих друзів, але ж вона, газета, була серед живих людей ніби п’ятим співрозмовником.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Я згоден з політикою конфеденційності та Користувацькою угодою

Я не робот! *